Марія Матіос "Майже ніколи не навпаки"




У цій історії стільки болю, що вистачило б на 100 життів. Кожна сторінка ніби шмагає невблаганним батогом.
А після останньої тебе наче не існує, нічого не існує, крім всепоглинаючого, пекучого жалю.
Ридати, ридати, ридати...

"Вони говорять не зі мною, — думає Маринька, коли хто звертається до неї з бесідою, — вони дивляться в розриту могилу, в якій упокоїлася моя кров, бо хочуть надивитися, як витримує це життя людина без крові й без серця. Вони хочуть надивитися на мертву душу."

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

"Лютий". Моя ретроспектива

Фильм "Зови меня своим именем"

Viva театр, фестивальные планы