Марія Матіос "Майже ніколи не навпаки"
У цій історії стільки болю, що вистачило б на 100 життів . Кожна сторінка ніби шмагає невблаганним батогом. А після останньої тебе наче не існує , нічого не існує, крім всепоглинаючого, пекучого жалю. Ридати, ридати, ридати... "Вони говорять не зі мною, — думає Маринька, коли хто звертається до неї з бесідою, — вони дивляться в розриту могилу, в якій упокоїлася моя кров, бо хочуть надивитися, як витримує це життя людина без крові й без серця. Вони хочуть надивитися на мертву душу."